ВИСОКА МІСІЯ ВЯЧЕСЛАВА ДЮДЕНКА
|
Людину, інтерв'ю з якою ми представляємо в цьому номері, знає весь світ. Він, здається, досяг уже всіх можливих вершин перукарського мистецтва, проте не збирається зупинятися на досягнутому. В його особі гармонійно поєдналися творчість і раціональність. Він видатний перукар, чудовий педагог і успішний бізнесмен. Він - Вячеслав Дюденко - Вячеславе, ми з Вами знаходимося в Школі професійної майстерності перукарів «Дюденко Київ». На сьогоднішній день це Ваш основний вид діяльності? - Школа пов'язана з моєю професійною діяльністю. Зараз я не обслуговую клієнтів, я пожертвував цим заради того, щоб присвятити себе вихованню майбутнього покоління перукарів. Та все це сталося значно раніше. Проте викладання - це не єдина моя діяльність. Я дуже багато займаюся рекламою, у нас є виїзні майстер-класи, шоу-програми, фотосесії, ми проводимо різні творчі дні з персоналом, тому роботи контактної та різнопланової дуже багато. Крім цього, я ще намагаюся видавати книги. різну рекламну друковану продукцію... - До речі, про книги. Цього року Ви випустили книгу «Висока місія. Професія обраних». Розкажіть, будь ласка, про неї. - Це моя перша книга в традиційному сенсі, це синтез моїх роздумів. До цього були видання, але вони, в основному, були візуального характеру - наприклад, каталоги, які просто відтворювали мою професійну діяльність як перукаря, усе, що пов'язано з наочною продукцією для перукарів. А ця книга принципово не містить жодної ілюстрації. Те, що я написав, не пов'язане суто з професією. Це думки і міркування довкола професії перукаря в контексті «майстер - клієнт», «клієнт - майстер». Адже клієнт може бути з будь-якої сфери діяльності, це може бути чоловік чи жінка - усі люди в світі більшою чи меншою мірою стикаються в житті з перукарями. Усі! І перукар повинен уміти знаходити з ними спільну мову. - Які, на Ваш погляд, перспективи в українського перукарського ринку? Які шляхи розвитку нам ще належить пройти? - Перспективи величезні. Ми можемо проаналізувати той стан речей, який є за кордоном. І допоки ми не влізли в певні стереотипи й упередження, які вже склалися за кордоном, ми можемо, оминувши всі ці речі, піти своїм шляхом. І нам дається такий шанс. Уже зараз наші зарубіжні колеги оцінюють Україну як країну з великими перспективами. Я розмовляв із деякими з них, і вони кажуть, мовляв, ви знаєте, ви - як весна, у вас все розквітає, у вас в очах блиск, ви такі енергійні, у вас здорове почуття авантюризму, а в нас літо, спека, ніхто не хоче нікуди рухатися, все дуже розмірено. Тобто у нас ще присутній порив, ентузіазм, який в нас вкладали свого часу. За кордоном же це присутнє меншою мірою, все більш прагматично. Я не кажу, що в нас усе чудово. У нашій професії дуже багато випадкових людей - і на цьому тлі йде її дискредитація. Існує дуже велика армія тимчасових виконавців - тимчасових власників і тимчасових перукарів. Існує величезна армія "транзитних" перукарів, які за дуже короткий проміжок часу в 3-5 рок в змінили десятки салонів. Такого бути не може - це ненормального. Для того щоб щось творити, потрібна стабільність. Неможливо створювати що-небудь творче або йти під прапором якості, постійно перестрибуючи із салону в салон. Як може клієнт звикнути до салону, до майстра, якщо салони закриваються, а майстер постійно стрибає? І це відбувається не лише в нашій сфері. Це проблема нашого перехідного періоду від соціалізму до капіталізму. - До Вас у школу приходить дуже багато молодих людей, частина з яких, звичайно, потрапила сюди випадково. Як відбувається процес відбору? - У першу чергу, враховуються психологічні моменти. Адже багато молодих людей думають, що професія перукаря дуже легка. Однак минає кілька тижнів, і вони розуміють, що це тяжка праця. А щоб освоїти якісь прийоми, щоб усе віртуозно виходило, потрібно, як музикантові, гами розучувати - відразу імпровізувати не вийде. Спочатку потрібно натренувати пальці, м'язову пам'ять. Багато хто цього реально не оцінює. - У Вас у Києві три салони. Там працюють тільки Ваші випускники? - Звичайно, ні. Десь навпіл. Можемо взяти одного-двох випускників - можемо не взяти. Це залежить від того, чи плануємо ми розширяти мережу, чи є вакансії. Крім того, я від самого початку не прагнув комплектувати салони тільки своїми випускниками, тому що в такому разі виходить, що ми культивуємо «блакитну кров». Добре, коли люди приходять зі сторони, вливають свіжі сили, ідеї. Вони можуть поділитися своїм досвідом - позитивним чи негативним, передати свої технологічні навички. Я дуже позитивно до цього ставлюся. Тому симбіоз наших учнів і тих, хто приходить до нас, - це, на мій погляд, добра практика. - Салон Дюденко - це тільки київський формат? Чи вони представлені і в регіонах? - У нас був досвід винесення бренду до Одеси. Проте ця спроба виявилася не зовсім вдалою. Не всі, хто відкриває зараз салони, розуміють, що таке франчайзинг. Дуже багато салонів в Україні не мають навіть бізнес-планів. Усе носить тимчасовий характер. Якщо людина ставить своїм завданням успішний бізнес-план, вона звертатиметься до досвіду інших. Крім того, не всі готові працювати під чужим ім'ям. У наших салонах є роками напрацьована філософія. І для того щоб утримати цю філософію в регіоні, потрібно дуже багато сил - я тоді до Києва приїжджати не буду! - Вячеславе, Ви в своєму житті вже відбулися і як професіонал, і як педагог, і як бізнесмен. Скажіть, як уживаються такі різні іпостасі в одній людині? - Я не можу сказати, що я бізнесмен... - Але у Вас салони, школа - це бізнес. - Так. це бізнес. Знаєте, в мене є козир, якого багатьом бракує: я не маю іншого бізнесу, не маю тата. Усе. що я роблю, я роблю сам. Усі фірми, які в нас на сьогоднішній день зареєстровані, зареєстровані на одне прізвище - Дюденко. У нас немає спонсорів як таких. Так, ми працюємо з партнерами, робимо спільні проекти, нам іноді допомагають коштами, щоб створити певний творчий продукт. Проте ніхто ніколи в нас не інвестував. Ми всього досягли своєю працею, все знаємо зсередини. Тобто практично весь цей шлях від солдата до генерала ми пройшли самі, і тому є певний успіх. - Чи є у Вас сьогодні конкуренти? - Конкуренція була, є і буде. Це нормальний процес. Але якщо ми порахуємо, скільки в Україні реально діючих салонів і скільки в нас населення, то відразу стане зрозумілим, що роботи вистачить на всіх. Питання в тому, що з'являється дуже багато мертвонароджених продуктів. Конкуренція переслідує мене все життя, тільки обличчя змінюються. Тому я не звертаю уваги на конкуренцію. У мене є три салони, школа, є плани відкрити один дорогий ексклюзивний салон. Але говорити про те, що заради цього потрібно боротися з якоюсь конкуренцією, не варто. У нас свій шлях розвитку, і завдання полягає в тому, що ми не повинні стояти на місці й озиратися назад на наші досягнення, що лишилися в минулому. Ми ставимо завдання на перспективу, ми підтверджуємо це нашими салонами, тому що кожні півроку салони «D2» повністю змінюють всю візуальну рекламу, видаючи новий творчий продукт. Це бачить все місто. Ми постійно доводимо, що в нас є перевага перед іншими. І навіть перед нашими колегами з-за кордону - до нас досить часто приїжджають звідти вчитися, в нас репутація, прізвище Дюденко знають у світі. - Вячеславе, на завершення традиційне запитання: які Ваші плани на майбутнє? Творчі, бізнесові, професійні... - Ми й надалі будемо створювати нові колекції, а наразі готуємо двогодинну футуристичну програму для Тож планів багато. Життя не стоїть на місці - і я прагну йти з ним у ногу! Розмовляла Наталія Сопельник |
